Урок любові, людяності й патріотизму

ФУФ УДПУ

Студенти факультету української філології мали щастя зустрітися з унікальною людиною ‒ дружиною поета-«шістдесятника» Володимира Підпалого, чиї твори входять до шкільної програми за 8 клас, ‒ Нілою Андріївною. Унікальність полягає не лише в тому, що поетова вдова видала фактично всю спадщину чоловіка і навіть спогади про нього та листування. Не лише в тому, що п. Ніла сама поставила на ноги їхніх двох дітей (і Ольга Підпала, й Андрій Підпалий нині ‒ кандидати наук і автори власних поетичних збірочок). Найбільше диво, мабуть, у тому, що ось уже сорок років (з 1973!!!), як Володимир пішов із життя, а його вдова досі свято й старанно несе у світ пам’ять про нього і його живе СЛОВО!..

ФУФ УДПУ

Звичайно ж, гостя розповіла про перше знайомство з чоловіком і про перші сімейні труднощі та курйози. Про те, що саме Володя («мій Володя» ‒ постійно повторювала вона) навчив її поважати рідну мову, любити Україну і взагалі стати Особистістю. «Я постійно відчуваю його підтримку і присутність. Він весь зітканий із любові», ‒ сказала Ніла Андріївна, ‒ і, здавалося, ця присутність і ця любов були і в аудиторії, де вона це говорила.

Володині вірші вона читала напам’ять один за одним.

ФУФ УДПУ

Зустріч минула блискавично. На завершення студенти і викладачі ледве встигли поставити кілька запитань. Але чи не найбільше тут вразив один студент-хореограф (на розмові була присутня й одна група з мистецько-педагогічного факультету) ‒ Іваніченко Євгеній. Він несміливо підійшов до гості й так само несміливо зачитав свого вірша, який написався під час зустрічі. Той вірш страшенно вразив і зворушив Нілу Підпалу, адже був  про неї:

 

З життя пішов, та все ж таки зостався.

В Її думках Він пам’ять залишив.

Життя прожив, та все ж таки не здався.

Своє кохання для Неї тут лишив.

 

То доля так всі карти розкидала.

Дала кохану, відкрила новий світ.

А потім вмить ‒ життя його забрала.

Життя пішло, хоч мав так мало літ.

 

Та і все ж таки кохання не минуло.

І крізь роки вона несе його слова,

Бо серце про кохання не забуло,

Лишилась вірною, як вірною була. (Євгеній Іваніченко, 11 група МПФ)

ФУФ УДПУ

Ніла Андріївна попросила переписати цей вірш їй на згадку. І пообіцяла здати його в архіви Музею (сама вона в минулому ‒ директор Київського Музею Максима Рильського). Сподіваємося, що вона зберігатиме ці теплі рядки (як і спогад про нашу зустріч) і в архіві свого серця.