Підведення підсумків конкурсу «Напишу листа солдату»

До Дня захисника України оголошено результати конкурсу «Напишу листа солдату», у якому взяли участь студенти 12 групи факультету української філології (куратор – доц. Комарова З. І.).

ФУФ УДПУ

До конкурсу долучилися 14 студентів, які у своїх листах висловлювали щирі захоплення мужністю і відвагою солдатів, захисників України, а також слова вдячності і підтримки, віри і надії на краще майбутнє нашої країни.

ФУФ УДПУ

За умовами конкурсу, творчі роботи оцінювалися за такими критеріями: змістовність, інформаційна наповнюваність, дотримання стилю та правильність оформлення.

ФУФ УДПУ

Переможцями конкурсу стали Король Марина (І місце), Савченко Анна (ІІ місце), Куян Дар’я, Фещенко Тетяна, Харенко Софія (ІІІ місце).

ФУФ УДПУ

До уваги читачів сайту пропонуємо лист Король Марини, який не залишив байдужим жодного слухача.

ФУФ УДПУ

Ненадісланий лист загиблому герою

Привіт, мій любий герою! Я знаю, що мій черговий лист ти так і не прочитаєш. Бо вже 5-й місяць, як тебе немає. Ще досі не можу роздрукувати твоє фото на блакитно-жовтому фоні з сяючою усмішкою, бо як тільки згадаю, то відразу важка депресія затьмарює розум, а спогади навіюють сум. О, ті спогади…

– Дядько Ігор, а там страшно?

– Дуже, доню. Мабуть, безстрашний тільки наш кіт Патрон. Класний такий, веселий, будить тебе, коли заснеш на хвилиночку. Добре, коли в землянці все обвішане дитячими малюнками, а на них і прапори намальовані, і сонечко, яке, на жаль, нам не світить, і ти розумієш, що це все твоє. І так чекаєш того повернення додому… Бо знаєш, що там ти потрібний, що моя Наталочка наварить борщу цілу каструлю, а Сашко буде просити, щоб я показав йому фотографії і покатав на танкові.

А як боляче згадувати твої слова в останній раз. «Іра, Ірочка, не плач. Я скоро повернусь. Ото-о-о загуляємо!» – казав ти мамі. «Доця моя, а чого ти плачеш? Усміхнись! До випуску приїду!» – обіцяв ти мені. А не приїхав і не прийшов…

Ні, не подумай, мій рідний, я в жодному разі тебе не звинувачую. Мені просто дуже прикро, що загинув саме ти. Я знаю: ти герой. Ти врятував людину, помер за мене, за свого синочка, за Умань, Україну, за фронтового брата. Вибач, що мало робили для тебе, бо ти робив для нас набагато більше і віддав за нас усіх найцінніше – своє Богом дароване життя.

Дорогий мій, ти знаєш, той солдат телефонував бабусі. Він плакав у слухавку і нервово викрикував слова вдячності, бо на твоєму місці міг бути він. А що бабуся? Вона постійно плаче. Ото йдемо біля аптеки, побачить вивіску з солдатами – і гасне на очах.

Знаєш, любий, раніше я мріяла про гарний одяг, велику родину, про життя в Парижі. Але навіщо це все?.. Коли з острахом вмикаєш телевізор і вимикаєш його зі сльозами на очах. Як би мені хотілося, щоб на головній площі в Умані викарбували імена живих і загиблих героїв АТО. Щоб кожен знав, що був такий простий чоловік Ігор Шлямар, який у важку для України хвилину пішов захищати рідну домівку. Він подивився в очі смерті і віддав своє дорогоцінне життя за чуже, загинувши в «таблетці».

Я завжди буду говорити і згадувати про тебе, бо ти мій герой. Безмежно вдячна тобі за мирне небо над головою. Знаю, що ти мене чуєш і бачиш. Я люблю тебе, дядечку. Ти мій янгол-охоронець, і я постійно відчуваю твій захист. Герої не вмирають!