Літературні зустрічі

Нещодавно в Києві відбулась презентація книги «Моя класнюча дівчинка» доцента кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання, члена Національної спілки письменників України Марини Павленко.

ФУФ УДПУ

Ось як про цю книгу відгукується на своїй сторінці «Фейсбуку» професор Михайло Наєнко:

ФУФ УДПУ

«У кожного письменника є обов’язкова ідея-фікс: створити «останній» текст; тобто, такий, щоб залишився в літературі «на довше». В таких випадках читач одержує «Кола Бруньйона», «Маленького принца», «Над прірвою в житі» чи «Зачаровану Десну». Марина Павленко, як авторка «Моєї класнючої дівчинки», можливо, й не думала про можливість потрапити в «такий ряд»; вона міркувала, очевидно, про те, як «поповнити» літературу ще одним твором про психологію (поведінку) сучасних дівчаток і хлопчиків середнього шкільного віку, а вийшло в неї справді щось трохи більше: шукання виходу з дисгармонійності життя, в яке лиш робляться перші кроки. На допомогу тут прийшов «другий план» повісті: рої бджіл і їхній загадковий (у людському середовищі) спосіб існування. Одна з найдавніших (приручених людиною) істот на землі (її знали ще біблійники, складачі античних міфів і т. д), бджола та продукти її праці стали в повісті предметом по-справжньому захопливої поетизації і водночас – своєрідним прикладом для наслідування персонажами «першого плану» в повісті. Як наслідок, у відтвореному матеріалі з’явилася картина, в якій поєдналися феномени художності і прикладного дидактизму (аж до рецептурних пропозицій). Кінцева мета такого поєднання, як здається, у спробі вияскравити ті береги, від яких людина відштовхується, йдучи в далеку життєву путь».

ФУФ УДПУ

На презентацію прийшло чимало людей, зокрема багато школярів, адже вони знають авторку за повістю «Русалонька із 7-В…», яка вивчається у 7 класі за офіційною програмою.

ФУФ УДПУ

Цього разу твір був для них цілковито новий, навіть написаний і виданий незвично, по-новому.

«Мені ще раз здалося, – цитуємо знову Михайла Наєнка, – що її письмо презентує той «модний» нині спосіб відійти від хаотичних форм постмодернізму і наблизитись до того способу письма, який називають метамодернізмом чи новим історицизмом. Суть його в прагненні письменників, щоб образне слово в тканині їхнього тексту максимально наблизилось до життєподібності. Не втрачаючи, звичайно, відчуття, що література і мистецтво загалом повинні в тій життєподібності обов’язково залишати вагоме місце для елементів гри. Без них, як відомо, вони (література, мистецтво) стають каталогом занудних трактатів. Повертаємося, мабуть, до того стану, коли (як казав автор «Десни») гра та всілякі фантазії в творчості потрібні «не так для красоти стилю, як для більшої правди».

ФУФ УДПУ

Були запитання, були відповіді, були роздуми про те, якою далі має бути сучасна література, щоб зацікавити підлітка. Було цікаво і корисно.

ФУФ УДПУ

ФУФ УДПУ