До дня народження Надії Віталіївни Суровцової

ФУФ УДПУ

 

Лиш той життя і волі гідний,

хто б’ється день у день за них.

І виживає таким чином.

В натурі, в пам’яті людській.

             Й. Гете

 

 

18 березня виповнюється 121 рік з дня народження Надії Віталівни Суровцової – письменниці, історика, політичного та громадського діяча, поліглота, перекладача, журналіста, багаторічного в’язня сталінських катівень, жінки-легенди, дух незламності, боротьби, оптимізму, енергії якої вражав завжди і по-різному.

Вона знала особисто майже всіх видатних українських і багатьох світових діячів бурхливої епохи перших двох десятиліть XX століття. Прожила найдовше серед них життя. Стала, так би мовити, ланцюгом між ними і нині сущими поколіннями. До того ж і сама була яскравою особистістю, до якої тяглися старі й молоді. Для дисидентів комуністичного режиму оселя Надії Суровцової в Умані стала місцем паломництва… Тут жевріла і розгорялася ідея Української держави, і хоча Надія Віталіївна не дожила до її  проголошення, але за правом усього свого життя була однією з будівничих  (Юрій Хорунжий).

Надія Віталіївна часто називала себе кішкою, у котрої дев’ять життів: так і вийшло – по одному на десятиріччя вона прожила. Хронологію її долі можна умовно поділити на три третини: перших тридцять років (1896 – 1926) – це вир емоцій, подорожі, пошуки, надбання; наступних тридцять (1927 – 1957) – втрати, розчарування, болі, стирання особистості; остання третина (1957 – 1985) – творче заґратування, письменницький концтабір.

Надія Віталіївна своє свідоме життя починала в Умані, вирушаючи з батьківської оселі в широкі світи в 1913 році. Після амністії й реабілі­тації в 1960-х рр. Надія Віта­ліївна знову повернулася в Умань у батьківський дім. Уманські пенати стали своєрідним духовним осередком, куди зліталися листи з усієї Укра­їни та з-за кордону, куди з’їжджалися однодумці, яких об’єднувала атмосфе­ра трикімнатного будиноч­ка Н. Суровцової на Коммолоді, 6 (нині Воїнів-інтернаціоналістів), вабила особа його господині. Художники й скульптори (О. Кульчицька), архітектори, реставратори та композитори (Л. Скорик, М. Скорик), археологи й історики (В. Кропоткін, Я. Дашкевич, Л. Проценко, Л. Плющ, І. Бутич), літера­турознавці й лінгвісти (Е. Груніна, М. Острик, Ф. Сарана, М. Коцюбинська), пое­ти, письменники (М. Бажан, В. Губенко, П. Тичина, Ю. Смолич), громадські діячі (І. Світличний, Н. Світлична, В. Некіпєлов, Л. Падун-Лук’янова) – усі ті, хто при­їздив до міста, вважали за честь відвідати Надію Ві­таліївну, усі тут почували себе невимушено і якось святково, причастившись тієї – найдорожчої на землі – розкоші спілкування лю­дини з людиною.

Студенти 12 групи факультету української філології разом із куратором Тищенко Т. М. та доцентом кафедри української літератури Пархетою Л. П. напередодні дня народження Надії Суровцової, вшановуючи відому землячку, відвідали її садибу-музей, де познайомилися з фотодокументами, які розповідають про всі етапи життєвого шляху Н. В. Суровцової: дитячі роки, період навчання в Санкт-Петербурзі, роботи в Міністерстві закордонних справ УНР, періоду змушеної еміграції, років арешту та заслання, життя і діяльності після повної реабілітації.

Життя Надії Суровцової – приклад високого професіоналізму, життєвого оптимізму, відданості ідеї.

ФУФ УДПУ