Інфузорія – в туфельках? А може, в кедах, та ще й – хлопчачих?

Так уже здавна повелося, що учасники університетського літоб’єднання імені Миколи Бажана, яке діє при факультеті української філології під керівництвом Марини Павленко, не шукають собі звичайних тем і проторених шляхів. Цього разу тема домашнього завдання також була досить провокативна і не для людей зі слабкими нервами: «Інфузорія в туфельках» або ж «Амеба НЕзвичайна» чи «Евглена НЕзелена».

фуф удпу

Ясно, що без творчої жилки та без почуття гумору за таке не варто і братись.

Але це не про наших учасників: їхня багата фантазія дозволила за це не тільки взятись, але й запропонувати кардинально нові, художньо несподівані рішення та інтерпретації. Якось так випадково склалося, що більшість із них ще й наштовхувало на дискусію з ґендерної тематики, але то вже окрема тема.

«А може, в кедах, та ще й – хлопчачих?» – цей виклик було кинуто Софією Терлецькою.

Вероніка Вишинська, іронізуючи, що, хоч «дівчині достатньо бути хоч трохи розумнішою від мавпи» (поширений стереотип, що дівчині головне бути красивою, а хлопцеві – розумним, а щодо вроди, то, мовляв, йому головне бути красивішим за мавпу), сказала, що дівчині треба вчитися, принаймні «закінчити хоча б якусь філологію», «бо зараз ти просто інфузорія туфелька або максимум евглена в зеленому».

Софія Кримовська, як завжди, видала цілий ряд неперевершених інтерпретацій: «Інфузорія плаче – порвала новенькі туфельки», амеба в неї – «надзвичайна», а евглена вже давно не романтична й не зелена, адже: «час безжально плине: Хто посивів, хто посинів»…

Були, звісно, й інші прекрасні вірші, піднімалися інші теми.

Віка Архіпова зачитала свій дуже гарний твір про вікно. Гарним був і коментар: «Найкращий твір про вікно, у якому самого вікна як бар’єру не відчутно, а відчутний тільки простір за ним» (Вероніка Вишинська).

Вразила метафоричністю Юлія Жирохова, емоційністю-ліричністю – Віка Капуловська й Артем Гончарук, нестандартним виконанням індивідуального домашнього завдання (йому було задано написати про любов у Космосі) – В’ячеслав Буян…

Вперше зачитала свій твір Вероніка Ніколаєва, і вийшло це в неї дуже душевно.

Катерина Кушнір зепатувала публіку своїм віршем, у якому лірична героїня завдає болю хлопцеві лиш ради його блага, «щоб він здобув у майбутньому імунітет».

Олександра Бондаренко знову доручила Богдану Грозі прочитати її чергову новелу з циклу сповідей божевільного, і текст був такий майстерний, а читав Богдан так неперевершено, що учасники засідання не без остраху думали про те, як їм у таку темінь добиратися до своїх домівок.

Надійною групою підтримки, уважними слухачами й цікавими коментаторами були Аліна Демиденко, Марія Костюк, Лілія Пивовар, Яна Баліцька, Оксана Гонимар і Вікторія Дзярик.

Нове домашнє завдання кинуло нові виклики. За словами керівника об’єднання Марини Степанівни Павленко, цього разу теми запозичено від учителя початкових класів Уманської міської гімназії Лідії Борисівни Котельнікової, учням якої вона, мовляв, «позаздрила здоровою чорною заздрістю».

Отже: «Набридло літати» або ж – власні роздуми-твори, основою яких стане будь-яке співвідношення слів «воля» й «оселедці» (включно з «Оселедцева воля» й «Оселедцям – волю!» тощо). Як мовиться, робіть із цим, що хочете!))