Долучення до «вічності…»

 (З новин Науково-методичного центру художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка)

Тепер і першокурсники нарешті знають, чому аудиторія №407 називається Науково-методичним центром художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка, в чому полягає діяльність Центру і хто такий Степан Павленко.

26 вересня – день, коли Степан Онисимович, цей унікальний педагог-словесник, відійшов у вічність. Ця сумна дата й стала нагодою розповісти про нього детальніше.

Координатор Центру, донька письменника, доцент кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Марина Степанівна Павленко розповіла студентам, що за життя Степан Онисимович був настільки скромним, що завжди залишався в тіні, висуваючи наперед своїх численних учнів, допомагаючи їм рухатися по життю й розвивати їхні таланти. Ідея заснувати Центр (уже по його смерті 2003 року) належить професору Наталії Петрівні Сивачук, яка цілком справедливо вирішила пропагувати серед громадськості творчість Степана Павленка й інших творчих сільських учителів. Деканат факультету філології підтримав цю ідею і допоміг утілити її в життя.

…Першокурсники слухали заворожено і навіть – зі сльозами на очах. Відчувається, що їх пройняли міні-оповідки з розділу «Педрада на перерві» книжки «Вічність така коротка» Степана Павленка. Захопили вірші про кохання з розділу «Віконце для трав». Розвеселили мікромонологи із сатиричного розділу «Що скаже ромашка»…

…Сьогодні особливо актуально звучать не лише Павленкові вірші про війну «Балада про чоботи» чи «Балада про материнське чекання», але й його афоризм  «У вадах світу винні тільки ми, й лиш нам його робити досконалішим».

Те, як першокурсники і після лекції підходили й цікавилися творчістю Степана Павленка, посвідчує, що вони готові «робити світ досконалішим», а ще також – що Науково-методичний центр художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка набув нових прихильників і учасників.