Поділитися новиною

(Із засідання науково-методичного центру

художньо-педагогічної творчості імені С. Павленка)

 З нагоди днів науки науково-методичним центром художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка було проведено засідання на тему «Література та Школа в житті і творчості Степана Павленка».

Викладачі, студенти й учителі зібралися поговорити на тему, яка є дуже важливою для філологів. Література і Школа. Як це поєднується і має поєднуватись в одній особі – особі вчителя-словесника? Попри те, що, на перший погляд, вона стосується тільки однієї постаті – постаті, іменем якої названо цю аудиторію. Звичайного сільського вчителя, який, крім того, що перевіряв зошити, писав конспекти, полов бур’яни й збирав колорадських жуків на городі, – був автором численних художніх, методичних, літературознавчих публікацій.

Своєрідним вступним акордом стало виконання народним аматорським ансамблем «Софія» пісні на слова Степана Павленка «Пісня ночі» (керівник ансамблю й автор мелодії В. В. Семенчук).

Тепле слово про Степана Онисимовича як про свого колегу мовила завкафедри української літератури, українознавства та методики їх викладання Н. П. Сивачук, яка, до речі, є головним ініціатором створення Центру.

Гарно відгукнулася про свого колишнього вчителя викладач української мови й літератури Уманської міської гімназії Т. М. Бутулінська. Потім вона запропонувала увазі присутніх декламування вірша Степана Павленка «Одвічний діалог» – у зворушливому виконанні школярів гімназії.

З цікавістю сприйняли присутні й виступи обох онучок Степана Павленка: Оля Музиченко поділилася своєю науковою розвідкою про дідуся, а шестикласниця Оксана Музиченко розповіла напам’ять дідусевий віршик «Кульбаба і кульвнучка».

Студентка 5 курсу факультету української філології Ольга Смерецька виступила зі своїм дослідженням на тему: «Ідеал Учителя в збірці Степана Павленка“Вічність така коротка”».

Учениця Степана Павленка, нині – викладач української літератури, українознавства та методики їх викладання Н. І. Зарудняк розкрила деякі риси характеру й педагогічні секрети свого улюбленого вчителя. А її син, семикласник Віктор Заленський чудово заспівав під гітару Павленкову «Баладу про українську мову».

Атмосфера була щемка й тепла. Усі сиділи, як заворожені, тамуючи на очах сльози.

Досвід наступних днів переконав, що захід був немарним: дехто зі студентів цікавився, де можна почитати збірку «Вічність така коротка», дехто вдячно згадував почуті пісні й поезії, а ще дехто цитував почуті рядки напам’ять. Починаючи з жартівливого Павленкового вірша: «Колись я светром був, скількох спідничок звабив. А ким тепер я став? – Ганчіркою у швабри!», – і завершуючи вже класичними його рядками:

Коли  мене відчай згинав у підкову,

Колив вже здавалось, що ні, сил немає, —

Іменник за руку взяв дієслово,

І я прочитав, що ЖИТТЯ – ТРИВАЄ.

" data-title="Поєднання літератури і школи у житті й творчості Степана Павленка">

Поєднання літератури і школи у житті й творчості Степана Павленка

(Із засідання науково-методичного центру

художньо-педагогічної творчості імені С. Павленка)

 З нагоди днів науки науково-методичним центром художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка було проведено засідання на тему «Література та Школа в житті і творчості Степана Павленка».

Викладачі, студенти й учителі зібралися поговорити на тему, яка є дуже важливою для філологів. Література і Школа. Як це поєднується і має поєднуватись в одній особі – особі вчителя-словесника? Попри те, що, на перший погляд, вона стосується тільки однієї постаті – постаті, іменем якої названо цю аудиторію. Звичайного сільського вчителя, який, крім того, що перевіряв зошити, писав конспекти, полов бур’яни й збирав колорадських жуків на городі, – був автором численних художніх, методичних, літературознавчих публікацій.

Своєрідним вступним акордом стало виконання народним аматорським ансамблем «Софія» пісні на слова Степана Павленка «Пісня ночі» (керівник ансамблю й автор мелодії В. В. Семенчук).

Тепле слово про Степана Онисимовича як про свого колегу мовила завкафедри української літератури, українознавства та методики їх викладання Н. П. Сивачук, яка, до речі, є головним ініціатором створення Центру.

Гарно відгукнулася про свого колишнього вчителя викладач української мови й літератури Уманської міської гімназії Т. М. Бутулінська. Потім вона запропонувала увазі присутніх декламування вірша Степана Павленка «Одвічний діалог» – у зворушливому виконанні школярів гімназії.

З цікавістю сприйняли присутні й виступи обох онучок Степана Павленка: Оля Музиченко поділилася своєю науковою розвідкою про дідуся, а шестикласниця Оксана Музиченко розповіла напам’ять дідусевий віршик «Кульбаба і кульвнучка».

Студентка 5 курсу факультету української філології Ольга Смерецька виступила зі своїм дослідженням на тему: «Ідеал Учителя в збірці Степана Павленка“Вічність така коротка”».

Учениця Степана Павленка, нині – викладач української літератури, українознавства та методики їх викладання Н. І. Зарудняк розкрила деякі риси характеру й педагогічні секрети свого улюбленого вчителя. А її син, семикласник Віктор Заленський чудово заспівав під гітару Павленкову «Баладу про українську мову».

Атмосфера була щемка й тепла. Усі сиділи, як заворожені, тамуючи на очах сльози.

Досвід наступних днів переконав, що захід був немарним: дехто зі студентів цікавився, де можна почитати збірку «Вічність така коротка», дехто вдячно згадував почуті пісні й поезії, а ще дехто цитував почуті рядки напам’ять. Починаючи з жартівливого Павленкового вірша: «Колись я светром був, скількох спідничок звабив. А ким тепер я став? – Ганчіркою у швабри!», – і завершуючи вже класичними його рядками:

Коли  мене відчай згинав у підкову,

Колив вже здавалось, що ні, сил немає, —

Іменник за руку взяв дієслово,

І я прочитав, що ЖИТТЯ – ТРИВАЄ.